Нуд Емілія Федорівна народилася 16 липня 1939 року в с. Якубів в багатодітній родині. Вишивала з раннього дитинства, а любов до вишивки прищепив батько, який вправно вишивав лівою рукою. Мама також вишивала, але батько був терплячіший, коли надавав перші уроки вишивки маленькій Емілії. Після закінчення Якубівської школи вступила до Дрогобицького нафто-вого технікуму. Працювала в Долин-ському УБР спочатку лаборантом, а потім інженером. Вийшла заміж, виховали з чоловіком двоє дітей.
«Вишивка – це моє життя», – завжди наголошувала майстриня. Всі свої думки, болі і почуття Емілія Федорівна викладала на полотні. Вона сама створювала візерунки, не любила копіювати, намагалася вишивати щось оригінальне, вносила свої елементи.
Вона чудово малювала, і по своїх малюнках вишивала хоругви, образи, картини, серветки, рушники, килими, скатертини, сорочки.
Викликає здивування кількість її вишитих робіт. Виставляла свої вишивки на різних виставках у багатьох містах, побували її вишивки і в Києві. Її вишитий «Заповіт» Тараса Шевченка, який Емілія Федорівна подарувала музею в Каневі, викликав багато схвальних відгуків у відомих артистів та політиків. Бага-то робіт подарувала музею «Бойківщина» імені Тетяни та Омеляна Антоновичів. Її вишивки продавались за кор-доном в Польщі та Німеччині, а за виручені кошти майстриня лікувалась, так як мала проблеми з серцем.
Останні роки Емілія Федорівна довго хворіла, у 2005 році перенесла важку операцію на серці, після якої майже не ходила. Але і в цей час не залишала улюбленої справи.
Навчила мистецтву вишивки свого сина Володимира, його вишивки і хоругви прикрашають церкву в с. Тяпче. Продовжує родинне захоплення вишивкою і внучка Ірина.
Померла майстриня 21 жовтня 2007 року. Але живуть її вишивки, в які вона вклала свою душу і тепло зболеного серця.
Немає коментарів:
Дописати коментар