Гладиш Ольга Анатоліївна народилася 1 жовтня 1960 року в селищі Жданівка Донецької області. У 1979 році закінчила Псковський технікум залізничного транспорту і розпочала свою трудову діяльність у Новгородській області, де познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, з яким у 1981 році їде на Україну. Село Старий Мізунь стало рідним для донеччанки Ольги Титаренко.
З 1987 року працює в сільській бібліотеці. Захоплення вишивкою почалось з дитинства. «Дуже любила, коли взимку, в добре натопленій хаті збиралися моя бабуся, висока і ставна, дуже красива козачка, тиха і лагідна, завжди з відкритим серцем для добра, та мама. Брали в руки полотно, нитки і починалося дійство. Я любила стежити, затамувавши подих, як лягають хрестики на полотно і на твоїх очах відбувається народження краси. Так у мене з’явилася любов до вишивки». А з якою шаною розповідає Ольга Анатоліївна про це мистецтво: «За роботу берусь лишень з гарним настроєм і чистими думками. Адже вишивка чує думки, вбирає енергетику і віддає це потім впродовж свого існування. Найголовніше – вишивати треба правильно, без вузликів, адже вони обривають енергетичний зв’язок вишивки із тим, хто вишиває. Взагалі, будь-яка вишивка, це величезний оберіг для людини, про що треба завжди пам’ятати. Недарма вишитий молодою весільний рушник є символом довгого кохання, а допомагати молодій вишивати може тільки мама. Тому весільні рушники треба зберігати все життя».
Вишитих робіт у Ольги Анатоліївни багато, але вона їх не продає, а тільки дарує. Її роботи виставлялись на виставках народної творчості в селі, в Долині. Багато вишиває для старомізунської церкви.
Немає коментарів:
Дописати коментар