вівторок, 3 грудня 2019 р.

Крайник Марія Яківна

Крайник Марія Яківна народилася 16 листопада 1934 року в селі Велика Тур’я, була одною дитиною у батьків. Дитинство припало на неспокійні буремні роки. Батька за допомогу воякам УПА більшовики убили, з дому забрали все. Важко жилося овдовілій жінці з дитиною, люди боялись допомагати сім’ї «бандерівців». Мама Марії знову вийшла заміж за вдівця з п’ятьма дітьми, який також був у партизанці. І знову конфіскація майна. Злидні обсіли хату. Щоб вижити, Марія з 12-ти років почала найматися до людей працювати. У 21 рік Марія Яківна вийшла заміж. 38 років тяжко пропрацювала в колгоспі, 5 років доглядала хвору, прикуту до ліжка маму. Віра в Бога допомагала долати всі труднощі. Від 14 років вона співала в церковному хорі. А ще додавало їй сили і радості, коли бралася за вишивання.

Нуд Емілія Федорівна

Нуд Емілія Федорівна народилася 16 липня 1939 року в с. Якубів в багатодітній родині. Вишивала з раннього дитинства, а любов до вишивки прищепив батько, який вправно вишивав лівою рукою. Мама також вишивала, але батько був терплячіший, коли надавав перші уроки вишивки маленькій Емілії. Після закінчення Якубівської школи вступила до Дрогобицького нафто-вого технікуму. Працювала в Долин-ському УБР спочатку лаборантом, а потім інженером. Вийшла заміж, виховали з чоловіком двоє дітей.

«Вишивка – це моє життя», – завжди наголошувала майстриня. Всі свої думки, болі і почуття Емілія Федорівна викладала на полотні. Вона сама створювала візерунки, не любила копіювати, намагалася вишивати щось оригінальне, вносила свої елементи.

середу, 4 вересня 2019 р.

Бойчук (Микитин) Галина Степанівна

Галина Степанівна народилася 15 серпня 1961 року в с. Раків. Неповну середню освіту здобувала в Раківській дев’ятирічці. Продовжила навчання в Долинській середній школі №1.

Навчалася в Івано-Франківському кооперативному технікумі. Трудову діяльність розпочала в районному інформаційному обчислювальному центрі державної статистики, згодом працювала на швейній фабриці. Двічі була секретарем Раківської сільської ради. Пізнала заробітчанську працю в Польщі. Одружена, виховали з чоловіком двох дітей. Все життя її улюбленою справою була вишивка. Раніше вишивала рушники, сорочки, а тепер вишиває картини.

Кішка (Шмальцель) Оксана Михайлівна

Оксана Михайлівна народилася 22 травня 1992 року в селі Новоселиця.

Ще з малих літ захоплювалась вишивкою. Вже у три рочки її улюбленим заняттям було вишивання різнокольорових ланцюжків на канві.

В родині був «культ» вишивки, адже і мама, і бабуся любили вишивати.

Мартинович Парасковія Іванівна

Парасковія Іванівна народилася в с. Новоселиця 27 березня 1938 року. Вишивати навчила в ранньому дитинстві мама Марія. Не перерахувати, скільки вишила за своє життя рушників, серветок, скатертин, сорочок. Свої вишиті роботи дарує своїм рідним і близьким, вишиває на замовлення весільні рушники, блузки, сорочки. В своєму доробку має вишиті портрети Т. Шевченка, І. Франка. Улюблена техніка вишивання – хрестик.

Дарвай Парасковія Василівна

Парасковія Василівна народилася в с. Новоселиця 13 жовтня 1933 року. Мама навчила її вишивати, коли вона ще добре не вміла розмовляти. Хата Парасковії Василівни вся прибрана рушниками, вишитими шторами, скатертинами, серветками, подушками. На стінах поруч з образами – вишиті портрети Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. Її роботи вражають своєю красою. А ще – вишиті сорочки, блузки для своїх рідних і друзів. До    20-річчя    Незалежності України    у 2011    році    майстриня взяла  участь  у  художньо-мистецькій  естафеті  «Тобі,  Україно, наша пісня і праця!», в рамках якої відбулось освячення і передача вишивки від села Новоселиця для «Барвистого килима Долинщини».

Федів Ярослава Іванівна

Ярослава Іванівна народилася 25 липня 1932 року на Тернопільщині. На Івано-Франківщину привела доля: у часи Другої світової війни родина стала заручника У 1944 році батьки із неповнолітньою Славою приїхали до Надієва Долинського району в надії на мирне життя. А там, на Тернопільщині, залишилася батьківська хата, господарство земля. Усе починали спочатку, дякували за підтримку новим односельчанам.

вівторок, 25 червня 2019 р.

Сова Олеся

Сова Олеся Ігорівна народилася 30 вересня 1991 року в с. Старий Мізунь. Дитинство і юність пройшли в рідних селах Старому і Новому Мізуні. Після закінчення школи життєва дорога попрямувала до Львова. Навчалася у національному університеті ім. Івана Франка, на філологічному факультеті. Після закінчення університету працювала в школі. Виховує донечку. Улюбленим заняттям Олесі є вишивка. Бабусині уроки вишивки для Олесі залишились безцінними назавжди. Без вишивки вона не уявляє свого життя.

Гладич Галина

Гладич Галина Михайлівна народилася 25 листопада 1957 року в с. Новий Мізунь. Закінчила середню школу і вступила до Калуського культурно-освітнього училища, після закінчення якого пішла працювати в сільську бібліотеку в рідному селі, де працює по сьогоднішній день.
З дитинства любила вишивку, а згодом і сама почала вишивати. Навіть в ті часи, коли вишивка «була не модна», Галина Михайлівна одягала вишиту власноруч сорочку, тим самим демонструючи свою любов до України.
На її рахунку багато вишитих робіт. Любов до вишивки передала своїм дітям та онукам.

пʼятницю, 14 червня 2019 р.

Михайловська Людмила

Михайловська Людмила Григорівна народилася у 1940 році у м. Полтава. У 1959 році закінчила Полтавське медичне училище і була направлена на роботу в с. Петранка Рожнятівського району. 1963 року зустріла своє кохання – Михайловського Богдана із с. Надіїв, вийшла заміж. Після одруження у сім’ї народилося троє прекрасних дочок. З 1963 по 2005 рік працювала у фельдшерсько-акушерському пункті медсестрою. Після виходу на пенсію нарешті здійснилась її мрія: весь вільний час вона почала приділяти своєму хоббі – вишивці.

Семків-Гриців Юстина

Семків-Гриців Юстина Василівна народилася у 1944 р. і до цього часу проживає в селі Максимівка. Юстина Василівна росла в багатодітній сім'ї, де праця допомагала жити і виживати. Змалечку їй подобалось вишивати. Вона бачила як вишивала її мама і потайки брала кусочки полотна із скрині та й вишивала як уміла. Тільки згодом мама зрозуміла, що дитина пробує вишивати, і почала допомагати малій Юстині. В 1962 році вийшла заміж, народила і виховала п’ять дочок, яких також навчила вишивати. І тішать серце дітей, онуків і правнуків роботи Юстини Василівни. А онуків у неї – одинадцять, є вже двоє правнуків. Усім своїм онукам і правнукам вишила образочки. Не злічити тих робіт, що вишили невтомні руки. Свої роботи неодноразово виставляла на районних фестивалях народної творчості.

середу, 22 травня 2019 р.

Ганна Мельник

Мельник Ганна Іванівна народилася 1 вересня 1955 року. Хата майстрині-вишивальниці – своєрідний музей вишивки. Це рушники, ікони та портрети, сорочки, різноманітні речі, як повсякденного вжитку, так і святкового, предмети релігійного культу, – майже всього торкнулися руки вишивальниці. У такий, начебто, нехитрий спосіб твориться краса і затишок в оселі: тіло оберігається від «злого ока» вишивкою на вбранні, а будинок захищений вишитими речами з орнаментами, насиченими глибоким символічним змістом.

понеділок, 1 квітня 2019 р.

Веклин Марія Юріївна

Веклин Марія Юріївна народилася в с. Кропивник 7 грудня 1951 року. Навчалася в Кропивницькій школі. У 1966 році вступила до Закарпатського лісотехнічного технікуму. Працювала у Вигодському лісокомбінаті. З 1973 року працює в бібліотеці села Кропивника. У 1987 році заочно закінчила Калуське культурно-освітнє училище. «В сім’ї було четверо дітей. Батько працював лісорубом, а мама доглядала дітей і займалася господарством. Мама любила вишивати і змалку мене разом з молодшою сестричкою навчала цього ремесла. Малою випасала корову і брала з собою клаптик полотна та голку і вишивала. Спочатку вишивала серветки, потім різні картини природи». Коли вже мала Марія навчилась добре вишивати, почала вишивати рушники і сорочки. Сама вигадує узори. Вишиває хрестиком, гладдю, бісером. Марія Юріївна створила багато узорів для сердаків, плахт, сорочок, серветок. В бібліотеці навчає вишивати молоде покоління, відвідує гурток «Умілі руки», що діє при школі, і ділиться досвідом своєї майстерності. Її вишиті роботи неодноразово представлялись на сільських та районних виставках народної творчості.

Шиян Тетяна Михайлівна

Шиян Тетяна Михайлівна народилася 24 листопада 1965 року в с. Гошів. Вчилася у місцевій школі. У 1980 році після закінчення школи вступила до Берегівського профтехучилища на спеціальність кравець верхнього одягу. Училище закінчила з відзнакою.  Працювала  на  Долинській  швейній  фабриці.  1984 року вийшла заміж, виховали з чоловіком трьох дітей. Працює у Гошівській школі секретарем-друкаркою. З дитинства любила вишивати.  Вишиває  багато:  для  церкви  фани,  скатертини, рушники, для священиків фелони. Свої роботи дарує для рідних та друзів, безліч робіт вишила на замовлення в Польщу.

Радухівська Ірина Миколаївна

Радухівська Ірина Миколаївна народилася 19 січня 1953 року в с. Гериня. 1970 року закінчила Болехівську середню школу. Свій трудовий стаж почала 1971 року в Тисівській сільській бібліотеці, де відпрацювала чотири роки. У 1975 році була переведена в Геринську сільську бібліотеку. У 1986 році закінчила Калуське культурно-освітнє училище. В дитинстві любила спостерігати за мамою, коли та вправно вишивала хрестик за хрестиком на полотні. Потім почала і сама вправлятись з голкою. І вже без вишивання не могла прожити і дня. «Вишивання стало для мене як вишиванотерапія, таке собі хобі, коли без цього не можеш», – признається майстриня. Вишивала багато: подушки, штори, рушники, серветки. Вся хата у вишитих її руками роботах. А ще вишивала для своїх дітей, а їх у неї троє, а тепер в її вишиванках ходять внуки. Багато вишила робіт для церкви в рідному селі.

Теренчин Ольга Григорівна

Теренчин Ольга Григорівна народилася 25 серпня 1962 року в м. Караганда в родині репресованих. Батько був політв’язнем, засуджений за приналежність до ОУН-УПА, а мама була вивезена в Караганду у 1947 році. Батьки змалечку прививали дітям (їх було четверо) любов до України, в хаті розмовляли тільки українською мовою, а для практикування в мові передплачувались українські журнали.
Ольга Григорівна від народження інвалід, у неї рідкісна хвороба (вроджена ламкість костей), до 16 років вона не ходила, а потім почала пересуватися на милицях.
Дівчина старанно навчалась у школі, вчителі займались індивідуально вдома. Закінчила 8 класів. Батько марив Україною і після виходу на пенсію у 1979 році родина переїхала жити в с. Новоселиця.
Розрадою для Ольги були книги, музика і вишивка. Вишивати навчилась від мами. У родині зберігаються старі рушники, скатертини, вишиті мамою ще в далеких 50-60 роках.
Не зважаючи на безліч складних операцій після переломів, Ольга Григорівна не втрачає життєвого оптимізму. Вона співає в церковному хорі, знає багато пісень та коломийок.
Від 2003 року проживає з чоловіком у с. Пациків. Після чергової операції майже не ходить, права рука погано зрослася, але Ольга Григорівна вперто не піддається хворобі, бере в немічні руки полотно і голку та вишиває: рушники, сорочки, блузки, серветки. Вишиває на замовлення та багато своїх вишивок роздаровує рідним та близьким.

Приймак Ярослава Олексіївна

Приймак Ярослава Олексіївна народилася 15 березня 1956 року в с. Пациків. В 1972 році закінчила Івано-Франківський педагогічний інститут по спеціальності вчитель фізики і математики. Працює у Вигодській середній школі вчителем трудового навчання. Ярослава Олексіївна – організатор і керівник шкільного музею «Бойківський побут та вишивка» та гуртка «Етнографічне краєзнавство». За дослідницьку роботу з питань аналізу символів-мотивів бойківських орнаментів у 2003 році нагороджена Президентом України іменним годинником. Вона є переможцем 3-х етапів  конкурсу «Україна  вишивана»,  нагороджена  грамотами Міністерства освіти та культури. Бере активну участь у культурно-мистецькому    житті Вигоди, багато років грає у Вигодському народному аматорському театрі. З дитинства займається рукоділлям: вишивка, гачкування, макраме, малює писанки. Проводить екскурсії в шкільному етнографічному музеї, для якого багато років збирала експонати по селах Вигодського куща. Видала книгу «Оберіг і благословення», в якій розповідається про символи української та бойківської вишивки. Весь свій вільний час присвячує улюбленій справі – вишивці і цьому мистецтву навчає своїх вихованців.